• Офіційний водний партнер

Новини

21.10.2020

Біг став для мене своєрідним «рятувальним кругом»: письменниця Олеся Кешеля-Ісак про біг та SPORTBANK DREAM RUNNING SERIES

Бігова історія журналістки та дитячої письменниці Олесі Кешелі-Ісак розпочалася 7 років тому після народження першої дитини. На сьогодні за плечима Олесі багато подоланих кілометрів та офіційних стартів, зокрема і три мейджор-марафони з World Marathon Majors. Цього літа письменниця підписалася на ще одну авантюру — пробігти всі десять онлайн-стартів з бігової серії SPORTBANK DREAM RUNNING SERIES від Run Ukraine. І сьогодні Олеся розкаже нам, як то бути одночасно мамою, дитячою письменницею, мандрівницею та бігти півмарафони кожні два тижні.

 

— Олесю, розкажи про себе: чим займаєшся, що полюбляєш робити у вільний час?

 

— Я – дитяча письменниця. Нещодавно вийшла моя дебютна книжка для дітей про біг «Непосидючка, який любив бігати», тож уже можу вважати себе повноцінною авторкою. До цього я довгий час працювала журналісткою на телебаченні. Я дуже любила цю роботу, адже щодня доводилося спілкуватися з абсолютно різними людьми, подорожувала Україною та багатьма країнами світу. Єдиний мінус тієї роботи — я не могла займатися бігом на тому рівні, на якому займаюся зараз, адже біг вимагає режиму і регулярності, а, маючи ненормований робочий графік, ти постійно «випадаєш».

Тексти і біг — це моє основне хобі, яке вже переросло у нову роботу. Окрім книги, я ще заснувала сайт бігуна www.oneofthem.com.ua , де розповідаю про свій особистий досвід бігу та про ті емоції та інсайти, які в мене викликає біг. Це такий своєрідний онлайн щоденник, в який я дозволяю зазирнути всім читачам.

Моя стихія, яка логічно випливає з двох попередніх хобі, — це рух. Я обожнюю подорожі, просто «хворію», коли не маю можливості кудись їхати. Завжди сама організовую наші подорожі, обожнюю шукати житло, цікаві місця, ресторани, читати якісь індивідуальні блоги, обходити туристичні шляхи, потрапляючи на щось секретне і дуже цікаве.

 

— Назви три неочікувані факти про себе.

 

— У школі я була відмінницею. І єдиний предмет, з якого я мала четвірку і який «псував» мій табель, це — фізкультура.

Я вмію конструювати і шити одяг. Свою першу сукню пошила ще в школі, на випускний. Зараз полюбляю давати старим речам нове життя, конструюючи наприклад, зі старої пари джинсів сумку.

Я — поліглот. Обожнюю вивчати мови. Маю диплом німецького філолога, сама вивчила англійську, а зараз вивчаю італійську. Всі три мови дуже допомагають мені під час подорожей. Наступними будуть, ймовірно, іспанська та французька.

 

— Як давно займаєшся бігом? Як він з’явився у твоєму житті?

 

— 7 років тому, коли у нас народився син Марк, я зробила вимушену паузу в роботі. Часу було катастрофічно мало, проте мені хотілося активності і біг тоді став своєрідним «рятувальним кругом». Я виходила на пробіжку у будь-який момент, щойно з’являлася така можливість. Часом навіть у тому, у чому була одягнена: джинси, звичайна, не спортивна футболка, кросівки, не призначені для бігу. Було неважливо, як довго і з яким результатом бігтиму. Просто хотілося бігти.

Почала метрів з 500 — намотувала їх по шкільному футбольному полю, встеленому гравієм. Пам’ятаю, як задихалася, різко підіймався пульс, мені було важко, боліли коліна, поясниця. Але інтуїтивно відчувала, що треба продовжувати. І вже через багато років дізналася: дійсно, головна запорука успішного бігу — це регулярність. Треба «перебігати» біль (звісно, якщо немає особливих медичних застережень). Поступово збільшувала дистанцію. І так за два місяці вийшла кілометрів на 5. Тоді мені це здавалося космосом. Я дуже пишалася собою.

І зараз, після того, як пробігла уже три марафони, згадую себе тодішню, натхненну такою перемогою! І навіть заздрю собі тій, якій було неважливо, як і де бігти. Головне — просто бігти! Згодом я приєдналася до клубу Марі Карачиної Skinny&Strong, і з того часу розпочалася моя бігова «кар’єра» любительки. Саме Маша підготувала мене до всіх трьох меджор-марафонів (Берлін, Чикаго та Нью-Йорк). Дівчата з клубу — це така підтримка і натхнення!

Ну і головні мої вболівальники – це моя родина. В повному складі вони супроводжують мене на всі мої забіги і завжди чекають на фініші!

 

— Чи присутній у твоєму житті ще якийсь спорт?

 

— Біг треба поєднувати з іншими видами спорту. Особливо, коли він виходить в твоєму житті на напівпрофесійний рівень. Адже під час пробіжок групи м’язів працюють по-різному, тож розвивати їх та укріплювати було моєю метою, і я довго шукала той вид спорту, який особисто для мене ідеально поєднанається з бігом. І знайшла! Пілатес.

Для мене не існує ефективнішого виду тренувань, адже це вправи не лише на «фізуху», а й на ментальний розвиток. Концентрація, відчуття тіла, синхронність рухів, розтяжка, робота таких м’язів, про які ми і не здогадувалися, сотні видів вправ та їх варіацій, а також робота зі своєю вагою — все це про пілатес.

З активностей ще обожнюю бадмінтон. До речі, він входить у фізичну програму підготовки космонавтів, ви знали? Люблю його з дитинства.

 

— Чи брала ти участь у світових мейджорах? Якщо так, поділись досвідом. Як це було? Що найбільше запам’яталось?

 

Мій перший марафон у Берліні і був першим меджором. В останню годину до закриття реєстрації мені подзвонила тренер Маша. Каже: «Побіжиш марафон? Гроші на картці є? Зареєструйся!» Я прийняла рішення за секунду. Заповнила анкету, натиснула на кнопку і надовго забула.

Через декілька місяців прийшло підтвердження. Я тоді ще не знала, що марафон у Берліні — це меджор. Це почесно. Для мене тоді сам факт, що пробіжу марафон, уже був важливим. Готувалася півроку. Найскладніше було влітку, бо була в Іспанії, а там спекотно, і бігати доводилося по піску в обід, поки наші діти спали.

Я хвилювалася, бо не розуміла, чи зможу витримати цю дистанцію. Багато чула про «стіну», з якою бігуни стикаються під час марафонів. Але мій перший, як і наступні два марафони — в Чикаго та Нью-Йорку — пройшов дуже легко, радісно, з прекрасним результатом — 3:51:13. Першою думкою після фінішу було: «хочу ще!» Берлін взагалі місто-любов. Саме в Берліні мій майбутній чоловік зробив мені пропозицію, там я жила і вчилася у Вільному університеті на курсі для журналістів, тому бігти знайомим площами і вулицями було так надихаюче.

Уже після фінішу я побачила, що деяким бігунам дають медалі у формі «квіточки». Тоді я не знала про 6 Star Finisher — людей, які пробігли всі 6 мейджор-марафонів. А коли дізналася, одразу вирішила, що побігаю за це звання!

Наступний марафон був через рік у Чикаго, куди я також пройшла по лотереї. Це була перша поїздка в США і одразу на марафон. Ми полетіли також з усією родиною, і діти з чоловіком вітали мене на трасі. На цей марафон я спеціально готувалася, щоб пробігти кваліфікацію на Бостонський марафон, і зробила її.

А вже за три тижні пробігла третій мейджор в Нью-Йорку. Щоб потрапити на нього, я збирала гроші у марафонський благодійний фонд. Кошти, зібрані бігунами, йдуть на спортивні проекти для дітей, у тому числі на забіги та бігові тренування. Половину суми я зібрала сама, решту ми виділили із сімейного бюджету. Це був мій перший благодійний збір, але ми з чоловіком Андрієм так надихнулися, що вже після марафону самі з друзями організували благодійний дитячий проєкт — серію мистецьких майстер-класів для сільських діток. Через карантин наступні 3 меджори перенесли. Проте я не відмовилася від ідеї стати 6 Star Finisher.

 

— Чому ти вирішила пробігти всю SPORTBANK DREAM RUNNING SERIES? Чи довго приймала рішення про те, щоб подолати всі 10 забігів?

— Мені дуже бракувало живих забігів під час карантину. І онлайн-забіги з медалями та зворотнім зв’язком з організаторами – це був такий моральний порятунок. «Це крута ідея!» — подумала я і одразу зареєструвалася на Киів.

Спочатку думала пробігти Київ як місто, де я розвиваюся як бігун, улюблене місто, де я живу і чиї вулиці бігані-перебігані.

Потім подумала: «пробіжу ще Бостон, Лондон і Токіо» — міста, де я ще не пробігла меджори. Але коли побачила красиві медальки, вирішила зібрати всі 10!

Це було складно. Кожні два тижні — гарантовано пробігти півмарафон. Організуватися, не пропускати тренування, бігти, в якій місцевості ти б не була в день забігу. А я ж жити не можу без подорожей. Тому доводилося бігти і в горах, і на морі, і в полі.

Один з найскладніших півмарафонів пробігла в Чорногорії — після хвороби не могла тренуватися, долалися спека під 30 градусів, задушливе повітря. Словом, вибігла лише на характері.

Прагу бігла під зливою в Києві. Лило так, що у мене дощова вода заливала очі і стікала рікою з носа. Думала: захворію! Але ні, організм витримав.

Запам’ятався також один з найшвидших — півмарафон за годину до презентації моєї першої книжки «Непосидючка, який любив бігати». Навіть сама не знаю, як я могла так швидко бігти!

Найкрасивіший півмарафон був останній — Токіо, бігла його цієї неділі у Туреччині над морем. Бачила, як світиться, переливається морська вода. Ніжно світило сонце. Насолоджувалася кожним кроком, кожним метром. Зупинялася, щоб сфотографувати воду космічних кольорів. Собак. Квіти. Каміння. Мандаринові дерева. Для мене це – найважливіша складова бігу: реальне життя

 

Біг для мене — це не просто спорт. Це велика частина мого життя, я присвячую йому стільки часу і енергії, я віддала йому частину мого серця. Для мене «бігати» — це не просто одягти кросівки і побігти, хоча в цьому теж є кайф. Але для мене це щось більше. Це, як любити. Адже любов – це не просто милуватися і споглядати. Любов — це почуття, яке ти ростиш у собі протягом багатьох рокив, випробовуєш різними ситуаціями. Так і біг — або ти біжищ у більш широкому смислі, Або ти просто виходиш на пробіжку час від часу, що теж непогано. Але це не про мене.